Добавлено (23.11.2020, 18:48)
---------------------------------------------
Угличский филиал ГАЯО
фонд 90 опись 1 дело 587
Метрический книги церквей Мышкинского уезда за 1881 г.
л. 899-964
с. Рождественно на Корожечне

О браке
26 июля
Кончивший курс учения ЯДС Сергей Васильевич Розов, 27, состоящий учителем сельской школы с. Некоуз Мологского уезда, православный, первым браком.

Мышкинского уезда с. Рождественно на Корожечне священника Павла Иоаннова Петровского дочь, девица Александра Павловна, 19, православная, первым браком.
по жениху:
учитель Николо-Замошского народного училища Иван Розов и Мышкинского уезда с. Воскресенского в Кадке исправляющий должность псаломщика Дмитрий Васильевич Розов
по невесте:
Угличской градской Воскресенско-кладбищенской церкви исправляющий должность псаломщика Иван Воскресенский и старший писарь окружного инженерного управления Петербургского Военного округа Иван Павлович Петровский.
Таинство совершил Ярославской градской Благовещенской церкви священник Александр Богословский с причтом церкви с. Рождественно на Корожечне, священником Павлом Петровским, дьячком Николаем Царевским и пономарем Михаилом Субботиным.

http://forum.yar-genealogy.ru/index.p....y130947

Добавлено (28.12.2020, 10:58)
---------------------------------------------
Козелецкая Церковь Вознесения за 1782 год:

Генваря

Число лиц – 1, число дней – 3.

Крестися младеница Доминикия дочь козака Филипа Онищенка жителя козелецкого восприемницею была умершаго Асаула сотеннаго Ивана Петровского жена Евфимия Петровска.

Государственный архив Черниговской области Ф. 679 О.1 Д. 75. Л.15.

Добавлено (12.01.2021, 13:22)
---------------------------------------------
Петровские, сёла Подгайцы и Теремно,
род Святого Александра (Петровского) архиепископа Харьковского

Волинська ікона: дослідження та реставрація. Науковий збірник. Випуск 20. Матеріали ХХ міжнародної наукової конференції, м. Луцьк, 27-28 серпня 2013 року. – Луцьк: ДП «Волинські старожитності», 2013. – 327с., іл.

Сергій ПАТЛАНЬ 
(Луцьк)
ПАРАФІЯ С. ПІДГАЙЦІ

С. 267

Паламарі Свято-Михайлівської церкви
Паламар – найнижчий чин церковнослужителів, головним обов’язком яких було кампанити в дзвони, співати на криласі та прислуговувати священикові під час богослужіння. Ця посада згадується в другому правилі Халкидонського собору. Святий Григорій Великий ще ставить за обов’язок паламарям запалювати свічки під час служби. Приблизно в 1860 р. були введені нові штати священно-церковнослужителів. З цього часу посада паламаря поступово скасовується і паламарі рахувалися вже поза штатом. 
У Михайлівській церкві паламарі ще були в штаті. Відомі імена декого з них: Петровський Федір Павлович 1802–1809 рр., Львович Іван Іванович – 1812–1813 рр., Собуцький Яків Данилович – 1818 р., Жуковський Іван Афанасійович 1823 р., Осницький Фадей Григорович 1824–1831 рр..
Федір Павлович Петровський був родом з села Теремно, мав сина Дмитра, у якого народилося дев’ятеро дітей. Дорослими стали п’ятеро. З них два священика, диякон, псаломщик, дочка вийшла заміж за псаломщика. У диякона-псаломщика с. Крупа Луцького повіту Феофана і його дружини Ганни В’ячеславівни8 народилося семеро дітей, дорослими стали шестеро. Серед них Сергій – священик, Олександр – архієпископ. Більше того, владика Олександр нині Українською і Руською Православною Церквою прославлений в сонмі святих як Священномученик Олександр (Петровський) архієпископ Харківський9. 
Про інших паламарів Михайлівської церкви даних не виявлено.

Поміщики с. Підгайці
№ п/п Прізвище, ім’я, по батькові Роки або згадка
1 Петровський Казимир Олександрович 1815-1820
2 Петровський Станіслав 1830
3 Петровська Юзефа Семенівна 1837-1842
4 Петровський Корвін 1852

Як свідчать документи, рід поміщиків Петровських давній. Їх родовий маєток знаходився не тільки в Підгайцях, але і в селі Ківерці (нині с. Прилуцьке). Всі вищезгадані особи були римо-католицького віросповідання і в більшості документів їх прізвища читаються як Піотровські10.
Останній у списку – Вінцент-Казимир-Ян Корвін-Піотровський (1829-1896) – в с. Ківерці побудував чудовий палац, в якому бував навіть імператор Олександр II, але, на превеликий жаль, нині від цього палацу залишилася невелика частина, і та подібна до руїни11.
Вінцент Корвін був предводителем дворянства Луцького повіту, а крім того – глибоко

С. 268

віруючою людиною. У своєму палаці він виділив приміщення під капличку і часто там молився.
Маєток у Підгайцях не зберігся, але відомо, що 18 (н. ст. 31) березня 1857 р. тут народилася старша дочка Корвіна – Марія-Габріеля-Стефанія – в подальшому знана актриса, польськомовна письменниця і драматург, яка увійшла в культуру українського та польського народів, як Габріель Запольська12.
Маєток Піотровського в Підгайцях не зберігся, палац у Ківерцях (Прилуцькому) доведений до краху. Але є ще одна споруда, яку по собі залишив як добру пам’ять Корвін Піотровський і яка нині є пам’ятником архітектури і містобудування, – це храм Божий у Підгайцях, церква на честь св. Олександра Невського. Наразі не встановлено, хто проектував храм, але добре відомо, що возведений він з лісу поміщика Піотровського, причому надав він його безкоштовно13.
Храм збудований у 1868 р., а от запис у Клірових відомостях про те, що саме з лісу поміщика Піотровського, знаходимо аж через 29 років, у 1897 р. 
Будучи чоловіком глибоко релігійним і скромним, Корвін Піотровський не шукав собі слави за життя, а добродійство його відкрилося вже після смерті. 
Як почесну і шановану людину свого часу, Вінцента Корвін-Піотровського було поховано в крипті костелу Петра і Павла м. Луцька. В костелі, ближче до вівтаря з правого боку, можна побачити меморіальну дошку, зроблену в пам’ять про нього його шанувальниками, на якій читаємо: «Вінцентові Корвін-Піотровському багатолітньому маршалкові Луцької шляхти співвітчизники. Шанував Бога Істинного, любив батьківщину і суспільство, невтомно все життя працював. Кохав багато і багато страждав. Вічний спокій дай йому Богородице. Нар. 1829 † 1896 р.»14.
Напевно, читач звернув увагу на те, що у зв’язку з Теремно-Підгаєцькою парафією згадуються династії Петровських і Піотровських. Само собою напрошується питання, чи є Петровські дяки, паламарі, псаломщики, фактично – селяни, далекими родичами Петровських (Піотровських) – поміщиків. І відповісти можна ствердно. Розходження в соціальному відношенні могло бути з різних причин, але гадаємо, що одна з головних полягала в тому, що Волинь знаходилася в складі Польської держави – Речі Посполитої (1569-1795 рр.), яка, як відомо, всіляко насаджувала римо-католицьке віросповідання і пригнічувала православ’я. Рід Петровських на сьогодні відомий ще з XVI ст. Хтось із пращурів Петровських міг прийняти католицизм, а разом з ним і земні привілеї від держави, а хтось залишився в православ’ї і від польської влади отримував утиски, а від Господа – Царство Небесне. «Священномученику Олександре, моли Бога за нас», – так ми зараз звертаємося з молитвою до свого земляка архієпископа Харківського Олександра (Петровського). 
Як уже зазначено, Михайлівська церква проіснувавши більше 130 років підупала, у зв’язку з чим постало питання про будівництво нового храму. Так у 1867 р. було розпочато будівництво нової церкви. Новий храм освячено 30 серпня 1868 р. на честь св. благ. кн. Олександра Невського.

С. 269

8. Державний архів Волинської області. Ф.35, О. 5, С. 19.
9. Протодиакон Василий Марущак. Святитель-хирург. Житие архиепископа Луки (Войно-Ясенецккого). С. 106. 
10. Державний архів Волинської обл. Ф. 35, О. 5, С. 251-372.
11. Гупало С. В дюнах людской злобы. // «День», № 182, 09.10.2004 г.
12. Бірюліна О. «Волинський родовід Габріелі Запольської». // «Волинь». 31.03.2007 р.
13. Державний архів Волинської обл. Ф. 35, О. 5, С. 372, А. 339.
14. Оригинал написано польською мовою. Переклад Н. Ю. Пушкар.

С. 275

Сергій ПАТЛАНЬ
(Луцьк)
ТЕРЕМНІВСЬКА ПАРАФІЯ

С. 276

В цій роботі в основному згадано про храми та їх настоятелів. До церковнослужителів ще відносяться дяки-псаломщики-регенти, паламарі, які також виконують свою необхідну під час богослужінь роботу. Всіх їх перераховувати в цій статті не варто, зупинюся лиш на династії Петровських. 
Павло Петровський народився у першій половині ХVIII ст. і у с. Теремно виконував обов’язки дячка. 
Також дяком служив і син його Федір, народився близько 1766 р. і 21.11.1821 р. помер.
Син Федора Дмитро народився 26.10.1806 р., виконував ті ж обов’язки.
В Теремно дяком служив Пантелеймон36, а інший син Дмитра Федоровича Феофан народився в с. Теремно (бл. 1838-22.10.1913) р., а дияконом-псаломщиком служив у с. Крупа Луцького Повіту37. Одружений з чешкою Ганною В’ячеславівною Фрос, сім’я якої також проживала в Теремно38. 23.08.1971 р. у них народжується первенець Олександр, який стає архієреєм Руської Православної Церкви. Останнє місце служби його м. Харків. 22 червня 1993 р. Рішенням Синоду Української Православної Церкви святитель прославлений як місцевовшанований святий Харківської єпархії. Архієрейським собором в серпні 2000 зарахований до лику святих Руської Православної Церкви, як Священномученик Олександр (Петровський) архієпископ Харківський. 
Нагадаю, що до с. Теремно та його храму мають відношення троє прославлених святих: Священномученик-сповідник Лука Кримський (Войно-Ясенецький), Священномученик Олександр (Петровський) архієпископ Харківський та святий праведний Іоанн Кронштадтський. Існує передання, що має бути ще четвертий, а можливо і більше. Дослідження триває.

С. 280

36. Державний архів Волинської області. Ф.35, О. 5, С. 252-364.
37. Державний архів Волинської області. Ф.35, О. 5, С. 362, А.132.
38. Державний архів Волинської області. Ф.35, О. 5, С. 19.

С. 284

http://volyn-kray-mus.at.ua/publ....1-0-202

Добавлено (28.02.2021, 11:02)
---------------------------------------------
В сентябре 1921 года стали применяться более радикальные меры по борьбе с повстанцами, иначе говоря – «бандитами». Все мужчины в возрасте от 18 до 50 лет из семьи находившегося в бело-зелёных подлежали отправке в концентрационный лагерь. В станице Темижбекской были отправлены в концлагерь члены семей Хвостова Сергея Васильевича, Толстова Фёдора Васильевича, Маслова Дмитрия Егоровича, Никитенкова Кузьмы Феодоровича, Передержева Петра Ильича, Гусева Степана Николаевича, Андреева Дмитрия Константиновича, Хвостова Поликарпа Васильевича, Лыкова Дмитрия Акимовича, Феодорова Никиты Ивановича, Попова Ивана Тарасовича, Ерпелёва Семёна Васильевича, Солдатенко Гавриила, Копыткина Дмитрия Яковлевича и Маслова Степана Дмитриевича. В станице Ловлинской – Гончарова Гавриила, Селихова Акима и Петровского Федота[22].

22. ГАКК. Ф. Р-101. Оп. 2. Д. 3. Л. 5, 43, 47, 47об.

А.Ю. Соколов Кубанские станицы во времена Врангелевского десанта (бело-зелёное движение), 1920–1923 гг. // Отрадненские историко-краеведческие чтения. Выпуск VIII: Материалы Межрегиональной научной конференции [Текст] / Редактор-составитель С.Г. Немченко. – Армавир: Издатель Шурыгин В.Е., 2020. С. 161.

https://cloud.mail.ru/public/K1EK/skDgmHTXZ

Добавлено (30.09.2022, 10:32)
---------------------------------------------
Жабчик, С. В. «Земельные проблемы» жителей Кубани XIX - начала XX вв.: некоторые аспекты / С. В. Жабчик // Итоги научно-исследовательской работы за 2021 год : Материалы Юбилейной научно-практической конференции, посвященной 100-летию Кубанского ГАУ, Краснодар, 06 апреля 2022 года / Отв. за выпуск А.Г. Кощаев. – Краснодар: Кубанский государственный аграрный университет имени И.Т. Трубилина, 2022. – С. 604-606. – EDN YWLKJB.

...

С . 605.

Иногда излишняя бюрократия чиновников не позволяла наследникам вступить в свои права. Так, унтер-офицер Новогинского пехотного полка Федор Петровский, уволенный в отставку 21 ноября 1842 г. в чине коллежского регистратора, решил воспользоваться законным правом земельного владения. Федор Петровский, казак станицы Новолабинской подал прошение о наделе его «на равных с прочими участка земли» [9, л. 2]. Далее его сын решил воспользоваться законным правом наследования земли. Андрей Федорович Петровский просил выделить полагающийся участок земли, так как эта земля принадлежала ему по праву наследования «после смерти отца (11 февраля 1883 г.)» [10, л. 6]. Однако, искомый земельный участок находился во владении общества станицы Новолабинской Лабинского отдела. В ответ на просьбу о предоставлении земли было объявлено просителю, что за не предоставлении официального свидетельства, о том, что он является казаком, его прошение не было удовлетворено [11, л. 6]. Несмотря на то, что в последствие было предъявлено значительное количество документов, наград за боевые заслуги «(послужной список, в котором Федор Петровский имеет за персидскую войну серебряную медаль и за 15 летнюю безупречную службу на левом рукаве мундира из желтой тесьмы в два ряда нашивки и т. д.), написано много прошений в 1890-1896 гг., просьба так и не была удовлетворена [12, л. 60].

...

С. 606.

9. ГАКК. Ф. 574. О. 1. Д. 3108.
10. Там же.
11. Там же.
12. Там же.

https://www.elibrary.ru/item.asp?id=49183969